Не вбивай. Батурин.

вартий!

Вивели. За хвилину чути було з конюшні зойк і рев.

— Поруть... — завважив цар, сідаючи на своє місце й набиваючи люльку своїм

голландським, шіперським тютюном. — Мої люди тільки й уміють, що пороти. Більше я ще їх не

навчив. Навчиш ти їх чогось... — Він поправився і, звертаючись до Меншикова, диктував: — В

першу чергу треба написати листи до Толстого, Шереметєва, Довгоруких, Апраксіних і других,

що в різних сторонах стоять, щоб не далися підвести старому лисові, новому Іюді, котрий 21 літ

був мені вірним, а над гробом, біля домовини зрадив мене. Та справедливий Бог не

поблагословить його. Не мені, а йому його вчинок вийде на шкоду. Викопав яму, в котру сам

упаде.

Відсапнувши, виправдував себе:

— Двадцять і один літ вірно служив. Як же не вірити було? На кождий поклик виступав у

похід, козаків, скільки треба, давав і не жалував грошей. Умний такий, дотепний, заграничний

чоловік, європеєць, не азіят, як ви. А який благородний на вид, які вірні очі, — собака!

Хвилювався, насилу здержуючи гнів.

— Треба оповістити новий маніфест... Гетьман Мазепа, забувши страх Божий і зломивши

присягу, поїхав до шведа. Порозумівся з ними і з поляками, щоб православні церкви й монастирі

в руки ксьондзів і уніатів віддати. Нехай ніхто не вірить його влесливим словам, а старшини хай

з'їжджаються у Глухів задля вибору нового гетьмана... Так буде краще. Тепер ми вже знаємо, що

гетьман не пропав, а до Карла поїхав, хай його чорт!