Не вбивай. Батурин.

привелеї столиці, а став би звичайним повітовим городком. Пощо триматися царя?

На вали, на замок!

І народ кинувся до роботи. Навіть жінки не дармували. Хоч неділя, копали, возили землю,

двигали дерево й каміння. Скрипіли тачки, і по цілім городі роздавався луск топорів і сокир.

Спішилися.

До города тягнули цілі валки з поблизьких сіл і хуторів з утікачами, а з млинів — з мукою.

Забувалися звичайні турботи, забувалися ворожнечі поміж поодинокими родами, всі як один

ставали до роботи, щоб скріпити город і зробити його спосібним до оборони.

Московська залога, що стояла в своїх казармах під замком, на батуринському подвір'ї, і

творила ніби окремий город у городі, живучи своїм доволі відокремленим життям, бо батуринці

нерадо допускали царських людей до своїх хат і родин, здивовано і недовірливо дивилася на

працю міщан і козаків, не знаючи, до чого воно йде. Гадали, що проти шведів скріпляють

батуринці свій замок, і дивувалися, чому і їм не кажуть помагати. Пояснювали собі тим, що їх

командант Анненков виїхав, а його заступник не спішиться накладати на них роботу. Хай

риються черкаси. Це не річ царських людей.

Ніч з неділі на понеділок минула на дальшій праці й на тривожному вижиданню. Не тільки

на замкових вежах, але й кругом Батурина розставлено вартових, щоб, запалюючи бочівки зі

смолою, дали знак, коли б наближався ворог. Але ворог не надходив.

Мотря весь день була на замку. Стрічалася з Чечелем, з Кенігзеном, з полтавським

полковником Герциком і з генеральним осаулою Гамалієм, балакала то з регентом гетьманської