Не вбивай. Батурин.

— Що такого?

— Меншиков з князем Голицином їдуть.

— Де?

— Ще їх не видно. Але наш чоловік з Обмачова на коні прискакав, вони там ночували чи

спочивали і з Соболевським розмову вели.

— Нікчемний зрадник, — крикнула Мотря. — Не такий страшний ворог, як свої... Знає

князь Меншиков, куди гетьман поїхав?

— Мабуть, що знає. Наш чоловік казав, що Меншиков до гетьмана в Борзну їхав, коло

Мени дігнав його Анненков з листом від пана гетьмана, що пан гетьман у Батурині, і він подався

туди. По дорозі стрінувся з Голицином, доїхали до Обмачова і тут до них Соболевський

підійшов.

Мотря одягнулася і пішла на замок.

В городі панувала тривога. Зводили мости, замикали брами, наводили гармати.

На галеріях, що бігли вздовж мурів, стояли озброєні люди, старшини зазирали крізь

прорізи в мурах. Особливо пильнували шляху від Обмачова. Але й других сторін замку не

занедбували.

Кенігзен спокійно ходив від гармати до гармати, провіряв нахил дула, справляв. Чечель

на чорному коні пробігав вулицями города, даючи прикази старшинам, щоб кождий був біля

своєї частини.

Знали, що князі Меншиков і Голицин наближаються до Батурина, але ніхто не міг знати,