Не вбивай. Батурин.

Войнаровський озирнувся. Ще трохи, і засягне його аркан. Витягнув пістолю, і грюхіт

покотився полями. Ще раз і ще. Крик — біла тінь зупинилася. Друга присунулася до неї.

Войнаровський насунув шапку, поправив бурку, стиснув острогами коня...

Помчали...

У БАТУРИН

Гетьман стояв у Борзні. Не стояв, а лежав, бо з осінньою негодою здоровля його

погіршилося. Хвилювався, по ночах не міг спати, лікарі турбувалися ним. Казали, що гетьманові

треба спокою і відпочинку, бо він до краю вичерпав свої сили.

Гетьман, почувши таке, усміхався. "Добрі ліки, але мій аптекар не вміє їх готовити".

Орлик не відступав від нього. Ще надавно маломовний, беззамітно сповняючий прикази

свого гетьмана, останніми днями геть відмінився. Думав, радив, писав, скоро, бистро, вправно.

Гетьман щолиш тепер пізнав, якого доброго писаря має. Орлик прямо вгадував його думки і, не

розпитуючися багато, сповняв його волю. Разом з небезпекою росла бистрість його думки й

енергія руху.

На довгі розмови не було часу, прийшла пора на діло, скоре, рішуче, добре. З розвідок і з

переловлених язиків знати було, що і шведи, і москалі хапаються перейти Десну. Якщо скорше

перейдуть шведи, Мазепі треба остатися на цім боці, щоб получитися з ними, коли ж би

заносилося на те, що скорше перейдуть москалі, тоді козакам нема що дожидати їх, лиш перед

ними треба поспішатися на той бік, щоб лиш не бути разом... Пора!

Гетьман нетерпеливо дожидав Бистрицького. Сподівався, що він принесе нові вістки про