Не вбивай. Батурин.

"А бодай би вас перша куля не минула, — чорти!"

Яке ж далеке те безтямне, гуляще життя від його клопітливого положення. Там прямо

сліпе сповнювання приказів, а поза тим: їж., пий, гуляй, твори Содому й Гоморру! — тут почуття

відповідальності за кождий крок і за кожде слово, від котрого залежить усе. Кождий нерв

дрижав, напиналася кожда жила.

Хтось іде. Може, по нього? Витягнуть з постелі й поведуть на допит. Меншиков не хотів

робити шуму і тому не арештував його прилюдно, аж тепер каже закувати в кайдани.

Наслухує. Хтось відчинив ворота, вже на ґанку, вже в сінях... входить до сусідньої

кімнати. Видно, не до нього і не по нього...

Відітхнув... Заснути!

Годі, вибився зі сну, Чує, як бренькають остроги. Щось упало, наробило галасу, ніби куля

в хату влучила. Мабуть, нетверезі прийшли, — Це чи не офіцери з гостини в Меншикова?..

Розмовляють— по-німецьки, значиться, райтари. Ліжко під самою стіною, кождіське слово чути.

— Та й пили ж бо нині!

— Дуріли.

— Наскучило таке гуляще життя. Нічого цікавого не почуєш, — все про дівки.

— Про що ж їм балакати? Здебільшого люди необразовані. Тільки знають, що пити й

ширити розпусту.

— Хай би про військове діло розмовляли.

— Не розбираються в ньому. Кождий з них провадить свій відділ, а в інше не встряває.