Не вбивай. Батурин.

знімаються високо, корабель тріщить. бо він ще невикінчений. Буря заскочила його, пір-вала,

понесла...

Забути, забути про все!

Вікна малі, а шуму так багато. Реве товпа. Наслухався того реву, аж уха пухли. Важко

догодити всім. Неможливо. Навіть не старайся. Усе одно — закричать тебе, засиплять

підозрами, поб'ють словами, як камінням... Так провідникам платять.

Забуття і прощення їм! Забуття!..

Важкий провідників талан, а ще провідників недержавного народу. Хто спочуває, хто

розуміє тебе? Де співробітники щирі й нелукаві? Всякий глядить, щоб ти спотикнувся, яму гребе,

кидає на шлях каменюччя. Пади! Чому це ти маєш до мети дійти, а не я? Пускай мене!.. Так

двадцять літ...

Забути! Провідник мусить забути про все, забути, що він чоловік. Треба бути зимним,

невблаганним, жорстоким, щоб до цілі вести. Треба не бачити нічого, крім мети. і чим більша

вона, тим більша тінь від неї паде. Велика, чорна тінь, в котрій губиш себе, серце, чуття, усе, що

було любе тобі. Страшна тая тінь... Самійлович, Петрик, Палій. Палію, лицарю невгнутий, як

жаль тебе! У снігах коротаєш свій вік. Прости... Ти діло своє добре робив, прийшла пора, треба

було усунути тебе, бо стояв на заваді до великої цілі. Важкий провідників талан, треба бути

злим. незрозумілим для багатьох, не любленим товпою, самотнім. Доки жила мати, розуміла

мене. Багато болю на серце своє брала, багато переймали жури. Покинула мене...

Хтось постукав у двері. Гетьман долоні від очей відняв. Так стукала мати, відвідуючи