Не вбивай. Батурин.

тарабанив.

— Скажіть самі, що мені тепер з тими людьми робити? — Дивився на них.

Апостол відкашельнув.

— Послами від полків прийшли, послів не карають.

— Посли вони чи козаки мої? Ось як ви розумієте діло. Та не про них річ. А про ті сотні з

полків, Миргородського, Лубенського і Прилуцького, що я їх генералові Інфлянтові на підмогу

післав, а вони до втікачів пристали і разом з ними вертають, супліки до мене вперед посилаючи?

Супліканти!.. Як мені такі частини назад до армій приймати? Вони ж приказу не сповнили?

Добре, якщо ми не підемо з царем, — додав тихіше, — а коли б не те? Що сказав би цар? Без

суду голови постинав би. От до чого доводить така поведінка, як ваша! Петра слухають, Карла

слухають, а Мазепи слухати не треба, бо він не цар і не король, а тільки гетьман. Я таким

гетьманом не буду.

— Замовк на деяку хвилину. Ніхто не перебивав, говорив дальше.

— Я вам сказав, може, більше, ніж треба було, а вам ще мало. Палець подай, тягнете за

руку. Чого вам ще? Кажіть!

Мовчали...

— Кажіть же бо!

Не відзивався ніхто. Гетьман встав. Став серед світлиці, в колі старшин. Шепотом

говорив до них.

— Я вже вам подав пункти того договору, що стане між нами і королем шведським. Його