Не вбивай. Батурин.

його. Наслухує... Ні... Причулося. Чи одно причувається тепер. В тім шумі всякі голоси чути.

Навіть Мотрі. О!.. Як на гарфі грає, ніби позасвітний спів, с другого берега співа. Велика ціль

розлучила їх, упала довга, чорна тінь. Вона остання розуміла його, — як ніхто. Була йому всім,

— гарна, добра, розумна, спосібна відчути кожде дрожання душі, як ніхто. І розлучила їх одна

велика ціль, рівно дорога для нього і для неї. Не зв'язала, а розлучила їх. І тепер він сам. Сам зі

своїм задумом останнім. Для нього посвятив усе. Невже ж не довершить його?.. Мусить! Чуєш,

товпо, чуєте, ви, старшини, що радите через стіну, — мусить!

Недаром посвятив стільки літ, витратив стільки сил, позбавив себе найбільшої радості в

світі, — мусить. Чуєш, ти, там, що полчища свої посилаєш на смерть, гадаючи, що нема

сильнішого й мудрішого від тебе! Не сподівайся гетьмана Мазепу запрягти до теліги своєї, — він

має свою ціль, для котрої посвятив усе, не покине її...

Хто ж це стукає у двері другий раз? Мабуть, Орлик. Хай підіжде. Гетьман відпочити

мусить. Трудний. Дивно, що не розуміють того. Люди смішні, його своєю мірою мірять.

Поскакали б раз усіми шляхами думок, котрими він пробігає десять разів у день, бачили б який

це труд. Куди там їм?

Гетьман сідає на ослоні. Кожда кістка болить, кождий волосок, нерви, як натягнені струни.

Почуває себе як звір, обскочений хортами. Цар не дає спокою. До нього йди. Л Кінницю провадь.

Треба тебе, щоб бачило військо, що ти кріпко з царем держиш. Ха-ха-ха! Так кріпко, як цар з

нами. Гадає, що старий Мазепа, свій розум виснажив, можна піддурити його... А старшини? Ті,

як хлопчики нетерплячі. Забаглося їм шведа. Гадають, Америку відкрили. Підождіть. Я думаю за