Не вбивай. Батурин.

заткнув. На дубовий ослін паде. Рукою очі закриває. Лежить.

Не думати про ніщо, відпочити хвилину. Вів же не сталь. Такий вік. Стільки праці за ним.

Спокою, хоч хвилину спокою! Нехай валиться світі Стільки літ, стільки турботних літ...

Силується, щоб не думати про ніщо.

Кров у висках грає, свище, шумить.

Хоч годину, хоч годинку малу, забути про все! Хто другий стільки працював, що він?..

Чорні кружільця вертяться по світлиці, сволоки нависають, гнітять.

Страшно, коли перетлілі сволоки валяться, торощать усе, і мебель, людей. Була хата,

люди будували її, прибирали, щоб було гарно, вигідно, любо, а тепер, диви, ноги людські

торчать, хочуть добутися, знятися, встати. Годі!.. Страшно, коли валиться дім...

Не думати, не думати про це!

Весь свій мужеський вік він хату будував, щоб у ній народові було вигідно й гарно. Ніхто

не знає, як важко будувати хату-державу. Все хтось псує, підважує основи, вітри зривають дах,

громи б'ють. (У високі будівлі звичайно громи б'ють). Гасив пожар, зводив зруб, ось-ось і хата

готова. Почеплять віху на даху, закосичать квітками і стяжками, освятять. Аж нараз — зруб

хитається, тріщить...

Неправда, брехня! Це чорт підшіптує таке, щоб відтягнути від діла. Будівля стоїть,

сволоки не вгинаються, зруб не тріщить, ні!

Не думати, не думати про це!

За вікнами шумить. Ніби це не хата, а корабель, — серед моря. в час бурі. Хвилі