Не вбивай. Батурин.

— Лиши! Не піду! Чого хочуть?

— Всіляко кажуть. Хтось вість пустив, що гетьман військо покинув — утік.

— Коня!

— Милосте ваша, стійте!

— Коня мені в цю мить!

Привели три.

Червоний місяць зайшов, чебо хмарилося, в таборі робилося темно.

— Посвітити мені!

З шатра винесли кілька смолоскипів, запалили, підняли вгорі.

Гетьман скочив на коня, праворуч Апостол, ліворуч Орлик.

— Перша сердюцька сотня зі мною! — подав приказ.

Гаркнули бубни, залунав тупіт чобіт, білий гетьманський кінь гордовито ступав.

Смолоскипи, як огненні бунчуки, маяли над головою. Спинилися біля кордону, який

насилу вдержував Ломиковський.

— Нас зрадили!

— Нас продали!

— Москалям на знущання!

— Віроломники, торговці! Де гетьман? Пускайте нас до гетьмана!

— Я тут! — озвався нараз гетьман, висуваючи свого білого коня вперед.

— Милосте ваша, не експонуйте себе! — благав його Апостол.