Не вбивай. Батурин.

— Ні, так не йде! — завважив Горленко. — Краще пиши:

«Що предложивши, наше вірно прихильнеє вашій ясновельможності засилаємо

поздоровленіє».

— І так ні, — противився Зеленський, котрий довго мовчав, ніби з останніми сумнівами

боровся. — На мою гадку, ось як слід написати: «Сіє докладаєм, не тільки радячи, але і велиці

просячи, жеби старшій над нашим войском козацким будучії не рознилися для своїх приват

мислями своїми і один над другого чести своєї не приносили, але спольною братерскою

вяжучися любов'ю, щирим совітом діло тоє Боже, великеє вкупі з регіментарем, паном

гетьманом своїм орудували, котрому доброго і довготрівалого здоровля і щасливого во всем

поведенія заживати зичим і Господу Богу Оного в сохраненіє своє особенноє із глибини душ

наших щире йому вдячних поручаєм».

Перечилися за чергу в підписах, аж і вирішили, щоб підписувати поазбучно.

Підписали.

— Фу! Та й утомився! — сказав Апостол, передаючи Горленкові перо. — Аз, буки, віди,

глаголь... так, це на тебе черга.

— А тепер, хай писар гарно начисто перепише. Орлик не згоджувався. Хто начорно

концептував, хай і начисто пише.

— Ей, Орлику! — накивував йому пальцем Апостол. — Щось ти мені нині дуже від усього

відпрошуєшся. Чи не маєш ти, мосьпане, яких задних гадок і інтенцій?

— Я?