Не вбивай. Батурин.

— Тихо, панове, ради Бога, тихо! З таким крамом мудрі люди не виходять на торг.

Гадаєте, гав ловить Мазепа? Ох, які ж бо ви! Не вам мене учити. Добре я знаю, що роблю, —

обезпечаюся на всі боки. Кождий з вас відповідає за свій полк або за свій уряд, а я відповідаю за

всіх. Історія всю вину звалить на гетьмана Мазепу. Не дай Боже невдачі, народ обплює мене і

обкидає камінням. Я не живу з нині на завтра, я про будучність гадаю, розуміючи, що за всіх

прийдеться колись відповісти перед судом Божим, бо не лиш з вибору вашого, але і з волі Божої

я свій уряд дістав.

Гетьман схвильовано ходив по шатрі.

— Як діти пристаєте до мене: переходи й переходи! Легко це сказати, але важко зробити.

Чи погадали ви про цей перехід? Коли б тут не було московського війська, то друга річ. А так, —

вони стежать за нами, підзирають кождий крок. Зараз спитають: «А куди, а як, а чому?» Козаки

розкинені по всім усюдам, їм прийшлося б перебиватися насилу, щоб до нас добиться.

Старшини очима за гетьманом водили.

— Та не гадайте, що я не хочу послухати вас. Якщо ви хочете, щоб зірвати з Петром і

шукати собі нового, може, й кращого союзника, так я поперек вашої дороги не стану, щоб ви

опісля нарікали на мене. Прошу подайте мені на письмі своє бажання, ось папір, а тут чорнило.

Будь ласка!

Гетьман рукою показував на стіл.

— Clara pacta claros faciunt amicos[30]. Пишіть!

Гетьман піднявся з місця.