Не вбивай. Батурин.

розбіглися в ріжні сторони, ніби вони щось дуже страшного почули.

Архієрей під'їздив до гетьманової кватири. На майдані стояло декілька гармат з дулами,

зверненими на табор. Гарматчики мили колеса і чистили дула, молодші приглядалися до замків,

обмацуючи їх пальцями.

— От з такої, як у роту попадеш, то менше половини не зметеш, — хвалив старий

гармаш. — Каша, вишкварки і червона підливка. Більш ніщо.

— З отсеї-о, — говорив другий, — раз я мало у ворожу головну кватиру не попав.

Наставив я її просто на сам димар, з котрого ще й курилося, — видно, для генералів обід

варили. Але надбіг старшина, глянув крізь скла і гукнув, щоб «на півградуса піднести!». Підняли,

і куля перелетіла понад кришу та й зарилася в городі. Таку-о яму вирила! А по-мойому, то

попала б була прямо на самий стіл, саме у миску з генеральським борщем.

— До борщу галушку післав би, — засміявся котрийсь.

— Подавилися б. Так що ж! Ученим нашим здається, що вони все краще від нас уміють.

Постривай! Не дав би я своїх двоє очей за твої чотири.

— Бо що живе око, то не скло.

— Очі Бог дає, а скло чоловік робить, чоловік Богові не рівня.

Архієрей підійшов до варт. Подав клич, сказав, що до хорого гетьмана зі святою сповіддю

іде, — пропустили.

Гетьман лежав на постелі, підпертий лівою рукою, а правою по карті водив.

Побачивши бажаного посла, карту в трубу скрутив і за ліжко поставив.