Мотря

О, мабуть, вона йому добре голову миє. Бідний Василь... А все ж таки треба тую Любов

Федорівну якось зацитькати, щоб він через неї не накоїв мені якогось лиха. Але як?.."

І гетьман довго думав, як би це зробити, і нічого придумати не міг.

Кочубей займав найвище місце біля гетьмана, був генеральним суддею, — так на почесті

його не візьмеш, а маєтків назбирав стільки, що й грішми його не вдобрухаєш, — що тут

зробити?

Лишалося поїхати до Кочубеїв у гостину, і то не на годину-дві, а на два-три дні, нібито

щоб відвідати його, бо нарікав, що нездужає, та привітати у новому дворі, а на ділі, щоб гарними

словами прихилити Кочубеїв до себе. Гетьман знав силу свого слова і цілої своєї появи, котрій-

то силі піддався навіть цар — Петро.

Невже ж Любов Федорівна сильніша від царя?.. В Ковалівці побачить свою хрещеницю

Мотрю. Гарна дівчина, на диво гарна. Ні в батька, ні в матір не вдалася, така якась інша і з виду,

і з вдачі. До нікого в світі не подібна. Княгиня Дольська яка красавиця, а біля Мотрі померкла би,

як біля сонця зірниця.

"Молодосте, велика і непереможна твоя сила! Дивишся на молоду красу і сам неначе

молодієш, неначе свіжа кров вливається у твої жили, хочеться жити, любити, творити.

Розумію тебе, докторе Фаусте, і тебе, і твого Мефіста.

Ще й як вас розумію, не тільки мозгом, але й серцем, цілим своїм єством. Літа йдуть,

кождий день, ніби ступінь по сходах, у долину, в глибоку і темну криницю. А там, угорі, за тобою

стільки цвітів, стільки сонця, така розкіш!.. Розумію тебе, докторе Фаусте..."