Мотря

— Коби тільки турботи! — відповів і вийшов.

Йдучи до покоїв Войнаровського, обдумував план, що робити. Поки що прислузі не треба

казати, хто такий приїхав, прямо далека родичка чи знайома, зубожіла шляхтянка з Поділля.

Знатиме тільки Войнаровський і тітка Лідія, котрій віддасть гетьман Мотрю під опіку. Біля її

спальні приладять постіль для Мотрі.

Тітку Лідію прохав гетьман загріти червоного вина з корінням і допильнувати, щоб тепло

було в Мотриних покоях, кухареві сказав зготовити теплу вечерю для гості і подбати про її

людей. Мотрин чура лишиться у нього, візника обдарують, і він поїде на ніч до заїздного дому,

щоб люди не доміркувалися чого. Вартові мають мовчати, як звичайно. Це діло служби.

Мотря розглядалася по гетьманській кімнаті. Не могла погодитися з гадкою, що вона тут,

а не в келії. Взагалі переживання двох останніх ночей були для неї, ніби глава з якогось

фантастичного роману. Жар, котрий чимраз сильніше відчувала в тілі, ще більше відсував

дійсність в країну уяви.

Невже ж це правда? Мотря в Бахмачі, у гетьмана? Що скаже мати? Весь двір догори

ногами переверне, пекло батькові зробить!

Тітка Лідія, старенька жінка, з добрим, ласкавим обличчям і з живими, всміхненими очима,

принесла вина заспокоювала Мотрю. "Ох, яка гарна. Боже мій, яка гарна панночка!" —

приговорювала.

— Пий, дитино моя, пий, пташечко! Вирвали тебе, біди з рідного теплого гніздечка. Моя

ти!