Мотря

що тепло в Івана Мазепи?

— Так, тепло і гарно, — сказала, зітхаючи глибоко.

— Не простудилися?

— Не знаю. Може, трохи. Пройде. Гетьман глянув на неї.

— Позвольте мені свою руку. — Потримав. — У вас жар. Як можна було, Мотре

Василівна, в такий мороз, некритими санками пускатисяі Не вважаєте ви на себе. А я того не

хочу.

— Мусіла, Іване Степановичу... Я втікла від своїх батьків... Краще сказати... не від

батьків... а з монастиря.

— Ви? З монастиря? Знаєте, чогось такого ніяк уявити собі не можу. Марія Магдалина

Мазепина, ігуменя, — це розумію, а щоб Мотря Кочубеївна була черницею, — ні, ні, це ви

жартуєте, Мотре!

— Не жартую, Іване Степановичу. Батьки, а властиво мати, післали мене в монастир, а я,

замість туди, заїхала в Бахмач, до гетьмана.

Гетьман глянув на свою гостю, радісно якось, а заразом і турботно. Радувався, що вона

тут, а турбувався, бо бачив ідо Мотря пережила багато, ослабла і чого доброго ще розхорується

в нього.

— У гетьмана, значиться, у гостях черниця. От тобі як! — говорив, ніби жартуючи. — Але

заки ви мені розкажете всю свою одіссею, я вам кажу подати грітого вина.

— Не треба, пане гетьмане, не турбуйтеся.