Мотря

угорським вином, на гадку гетьмана, найкращим у світі. Він, жартуючи, казав, що угри тому й на

Угорщину пішли, бо крізь Карпати занюхали запах старого токайського вина.

— Можливо, — казав Апостол, — бо в мене є такий козак, що коли в селі лучиться і сто

хат, то він все попаде в таку, де п'ють, коли не мід, то хоч горілку.

— У вас козак, — підхопив Зеленський, — а в мене є така знаменита собака, що як у яку

хату забіжить, то вже "небез преміюю" як не ковбасу, то хоч шматок сала витащить. —

Зеленський любив лови й чимало розказував про своїх собак. — А другу таку маю, що знає, коли

п'ятниця, а коли неділя. Їй же Богу! Як п'ятниця, то зариється десь у солому або приютиться у

кутку і зітхає, мовляв, нині піст. А в неділю, то така вам жвава, така весела, так бігає, ніби

розуміє, що при неділі буде що смачно полизати.

— Пан товариш, мабуть, більше бачить, ніж воно є, — завважив Апостол.

— На те мені пан Бог аж двоє очей дав, — відповів Зеленський.

— А я своїм одним якраз те бачу, що треба, — казав Апостол.

— Це і я можу посвідчити, — обстоював за Апостолом гетьман. — В Миргородському

полку лад і послух, я ним дуже вдоволений.

— І сліпий кінь тримає дорогу, коли візник видючий, — жартував дальше Зеленський.

— Але й найкращий візник далеко не заїде, коли коні погані, — казав гетьман, — коли

один все гайта тягне, а другий вісьта повертає. Та ще хотів би я бачити такого візника, щоб умів

не шестернею, а дванадцятьма кіньми нараз заправляти.

Розмова зі звичайної робилася політичною. Всі розуміли, на що гетьман натякає, та в