Мотря

— Легко сказати, як не спинимо, але хто його має спинити, — і Зеленський нахилився

Орликові до вуха, — гетьман? Бачите, як він йому годить, аж прикро дивитися. Петро —

молодик, наш гетьман міг би йому батьком бути.

— Що батьком? Краще кажіть — дідом, Петрові літ за 30, а гетьманові скільки!

— Ото ж то й біда. Цей антихрист узяв гетьмана під

свою власть, а хто раз в його лабети попаде, того він вже

ніколи не випускає.

— Кажете, антихрист? — питався Орлик.

— Так в Росії говорять. Мабуть, навіть така книжка є, що в ній Петро змальований як

антихрист. Сидить у зеленім мундирі з червоними відворотами й мідяними ґудзиками, в ріжкатім

капелюсі і зі шпагою. Я не бачив, — говорять. Та ще розказують, немов то він і зовсім не цар, а

самозванець, якийсь опир Гришки Отреп'єва. Німець

з Кукуївської слободи чи щось таке.

— Мало чого не балакають люди, — відповів Войнаровський, — але нам нема що голову

забивати собі такими

вигадками.

— Вигадками? А бачили ви, як він їсть? Наш брат не дурний добре попоїсти, а й йому

страшно дивитися, скільки в цей царський шлунок лізе, як у якусь безодню. А подивіться ви, як

він п'є! Переспався якої півгодини і наче склянку воли проковтнув, тверезіський. Кажіть що

хочете, а це якась несамовита людина.