Мотря

Бачили його не раз, не могли досить налюбуватися його красою, та нині він їм чомусь ще

кращим здавався і ще дорожчим серцю, ніби хтось близький, з ким прийдеться їм розлучитися

надовго, може, навіки...

В заходячому сонці мерехтіли золочені хрести на куполах церков, а їх фасади, то мохом

старим покриті, то свіжістю блискучі, знімалися поверх зелених садів, у котрих потопав цей

старий прегарний город.

— Гетьмана ніби хтось заворожив, так задивився, — озвався до Орлика Зеленський.

— Наш гетьман дуже любить Київ, — відповів стиха Орлик.

Нараз Мазепа, ніби зачув ці слова, повернувся до них і промовив:

— Багато їздив я по світі й чимало всякої краси надивився, але садів таких, як наші

київські, і другої такої ріки, як наш Дніпро, я ніде більше не бачив. Гарний та нещасливий город.

— Чому ж то нещасливий? — спитав котрийсь.

— Ви ще питаєте? Від Андрея Боголюбського донині немає йому спокійного життя, щоби

він міг розгорнути всі свої сили і розкинутися широко й далеко на славу собі і цілій нашій країні.

Що одне покоління збудує, то друге руйнує, і навіть свої не вміють свого пощадити, не знаючи

ціни йому. Погадайте, скільки праці українського ума даром пропало, скільки мистецьких творів

змарнувалося або на чужину пішло. Пригадайте собі тільки, що року 1554 перевезено з Києва до

Москви знамениту бібліотеку Ярослава Мудрого. Між дорогоцінними книгами була, як кажуть,

одинока рукопись Гомера. За книгами потягли на північ і наші вчені і тягнуть тим шляхом до

нинішньої днини. Коли ж цей відліт скінчиться, коли настане весна, щоб наші птиці назад до нас