Мотря

— Питаєте? Як же так? У Києві цар і Кочубеїха, і не їли вкупі обіду.

— Ага...?!

НЕ ЛИШ МОЛОТОМ, АЛЕ Й МЕЧЕМ

Біля гетьмана осталися самі близькі до нього: миргородський полковник Данило Апостол,

лубенський — Зе-ленський, компанійські полковники Кожухівський і Андріяш, генеральний

хорунжий Іван Сулима і найближчі з усіх Орлик і Войнаровський.

В їх товаристві гетьман пішов на вал, щоб подивитися, як буде відпливати цар.

Дивилися хто голим оком, а хто крізь далекогляд.

Бачили, як цар вискочив з повозу, мов перун із хмари, і влетів на галеру.

— Починається царська забава, — сказав Сулима, що, як про нього люди балакали, крізь

стіну бачив, такі мав добрі очі. — Цар сердиться на залогу галери. Ось один з офіцерів схопився

за щоку, ніби його зуб дуже розболів, ось другий вже лежить на чердаку, добре, що в воду не

скотився... Цар прикази дає, сам за стерно вхопив, відчалили...

— Хай їх Бог провадить, — сказав гетьман, а Данило Апостол пошепки додав, ніби

боявся, щоб цар не зачув його слів:

— А чорт нехай їх пхає.

Вже легкий вечірній туман, що після гарячої днини серпанком мерехтливим послався по

Дніпру, закрив перед очима наших видців царську галеру, а вони ще стояли на валі й дивилися

перед себе. Чи хотіли впевнитися, що цар дійсно від'їхав і вже більше не верне, чи причарував

їх Дніпро?