Мотря

Мотря ніби не чула тої молитви, ніби не бачила тітки, для р.'ІВ очей навіть стін не було,

дивилася ними в безвісти:

— Дихати не маю чим, чую кров, чую дим, грюхоче грім, тріщить в основах дім, валиться,

а їм сниться весілля! Наварили, напекли, нарвали пахучого зілля, червячки, світлячки і співучі

птички, соловейчики, кочубейчики, ха-ха-ха! Ха-ха-ха!

Марія Федорівна тричі хрестить її:

— Благослови деше моя Господа і вся внутренная моя імя святоє єго!

— Не хрести мене, тітко, не хрести! Краще візьми ніж та заріж, заріж мене, я одержима, я

божевільна.

Марія Федорівна притулила руки Мотрі до своєї груді. Мотря чула, як голосно билося її

серце:

— Мотре, дитино моя, чуєш, воно для тебе б'ється, воно для тебе жиє. Ти не божевільна,

ти своєвільна, розпещена батьківською рукою, а маминою дратована щоднини. Заспокійся, я

біля тебе стою, я за вас усіх спокутувала гріх, давно, давно. Глянь, уста мої, як полотно, а волос

білий, як сніг. Терпіла я, терпіла за вас усіх, за тебе, Мотре, теж.

— За мене? — спитала нараз Мотря, ніби вертаючи на землю.

— Еге ж, еге ж, щоб ти щасливою була, і ти щасливою будеш, долю добудеш, лихо

забудеш, моя дитино люба.

Мотрина голова опинилася на лоні Марії Федорівни і хиталася на ньому злегка, як дитина

в колисці. А Марія Федорівна гладила чоло своєї сестрінниці, як вітер квітку в гаряче полуднє, і