Мотря

Генеральний суддя здивувався, почувши таке, питався, чи йому так скучилося у Ковалівці,

чи, може, хто обидив?

— Крий Боже! — відповів козак, — мені в Ковалівці так гарно й любо, що краще не треба,

але Бог знає, коли я знов, приїду в тутешні сторони, може, з гетьманом у Батурин поїду, а може,

у який похід пішлють, а в Миргороді в мене рідня та знайомі; хочеться провідати їх.

— Так нехай тебе Господь благословить, — казав Кочу бей і з поважною міною

перехрестив його, — тільки вважай, не пускай бісиків до дівчат, бо ви, теперішні хлопці, до того

дуже скорі!

Прощаючися з Мотрею, Чуйкевич просив її, щоб на його людей мала око і заступалася за

них перед батьком, якщо буде треба. Може, й тих два, що були ранені, надтягнуть, так на них

треба зокрема вважати.

— Цього ти мені не потребуєш казати. Обіцяла і слова додержу, але що це тебе за вітер

гонить з нашого двора?

— Хочу додержати слова.

— Гарно! — і подала руку.

ПЕРЕЛІМ

У Мотриній спальні на горищу низьке, але широке вікно, прислонене занавісками.

Хоч сонце вже давно зійшло, темно тут і тихо. Тільки голландський годинник на комоді

тикотить, рахуючи хвилини, що кануть у вічність, як у безодню.

Розкішні троянди в поливанім глечику на столі голови похилили, бо не можуть діждатися,