Мотря

— Чого ж ти стоїш, Мотре? — сказала. — Хіба не бачиш, Чуйкевич жде, щоб ти по

старому козацькому звичаю пригубилася до чарки. Пригубися!

Мотря піднесла чарку до уст, що розхилялися злегка, як платки розцвітаючої рожі.

Чуйкевич задивився на неї, як на образ. Чула його влюблені очі, рука задрижала, і чарка

покотилася по новій лискучій долівці, і смачний напиток червоним струмком поплив до порога.

Чуйкевич присів, щоб позбирати скло, але надбіг Мотрин чура і зробив лад, а Кочубей

озвався:

— Де чарки б'ються, там сльози не ллються, про мене — побийте хоч би й усі, щоб ви

тільки горя не знали.

— Пригубися, Мотре, вдруге.

— Ви, мужчини, тільки й знаєте, що посуду бити, — говорила Кочубеїха до мужа. — Вам

вона буцімто й не потрібна, а не знаю, з чого їли б та пили б, як тарілок та чарок не було би. Хіба

з корит та з коряків, як на Січі.

— Коли потовчемо скляні та фарфорові, то обзаведусь срібними й золотими, — Кочубея

на це стати, — відповів Василь Леонтійович, випиваючи три чарки одну по другій. — В Тройці

Бог пребиваєт, — почав приговорювати, але жінка припинила його:

— Знаємо, знаємо, чотири сторони світу, п'ять пальців і так дальше, аж до двадцять, та

нанині й трьох досить, ти й так на печінку недужий, краще їдж!

— Чуєш, козаче, як тії люті жінки знущаються над нами, — повернувся Кочубей до

Чуйкевича. — Уважай, щоб не попав у таку неволю.