Мотря

і вже хотів плескати в долоні, щоб покликати слуг та казати принести щонайстаршого

масляча з пивниці, але Чуйкевич вхопив його за руки:

— Ради Бога, пане генеральний суддя, цитьте! Послухайте моїх слів до кінця і не

полоште мойого щастя!

— Що такого?

— Як я це вспів дотепер зауважити, панночка Мотря — дівчина такої вдачі, що до неї

треба здалеку заходити.

— Що значить — здалеку? Лучається надійний чоловік, батьки благословлять, і діло

скінчене, — плетім вінок. Барвінку й рути чимало росте в моїх городах, а позолоти не підемо

купувати, бо й правдивого золота досить знайдеться в Кочубеєвих скринях.

— Все воно правда, але ще більша правда, що силуваним коханням до щастя не дійдеш.

Мотря добровільно мусить дати згоду, інакше нічого з того не вийде, я це вже знаю. І тому

прошу вашої милості не поспішатися. Краще уважно та певно, ніж нагло та в пропасть.

Кочубей поправив свій злототканий цвітастий пояс, що постійно підсувався йому вгору,

ніби хотів сховатися під пахи, і погладив вус.

— Може, ти й добре говориш, козаче. Мотря — дівчина крутої вдачі. Бог один знає, як її

доля лежить мені на серцю, а так мені якось здається, що за тобою вона буде щаслива. Тому-то

може, й не дуже політичне почав я перший говорити, не дожидаючи, щоб ти заговорив до мене.

— За це я вам дякую, як батькові рідному, — сказав, низько кланяючись, Чуйкевич.

— Подякуєш, як поблагословимо під вінок, а тепер скинь пиху з серця і підпускай москаля,