Мотря

— До другого разу, до другого разу, — гукали козаки. На скруті Чуйкевич озирнувся.

Бачив, як під повисом коршми стояли гарні шинкарівні та сумно дивилися на Полтавський шлях.

Козаки затягнули пісню. Передні починали:

Ой піду я, піду не берегом, лугом,

Чи не зустрінуся з несудженим другом.

А тоді з останніх рядів ніби відповідали їм:

Здоров, здоров, луже, несуджений друже!

Здорова, дівчино! Любилися дуже.

А перші знов:

Ой та любилися чотири годочки,

А не бачилися чотири неділі.

А останні доповідали:

Не бачилися чотири неділі,

Як побачилися, разом заболіли.

Люди вибігали з хат на ворота. Дивилися на їх однакові свитки й шапки, на коней тої самої

породи, того ж росту й масті й на таку саму збрую і казали:

— То не нашого полку козаки, це, мабуть, гетьманські. Гарні які!

Дівчата очі видивлювали за ними. Коні, ніби розуміючи ті похвали, голови задирали вгору,

то знов сіпали поводами й ніби кланялися. А пісня гомоніла дальше:

Ой викопай, мати, глибокую яму