Мотря

коли гість любий. Гостити було чим. Ніхто такого гостя не питав, пощо він приїхав і коли від'їде,

сидів доки схотів.

За двором велике подвір'я з усякими господарськими й канцелярськими будинками, а там

церковця, а там вітрявки, а за ними поля й луги, на яких гуляють табуни коней, випасаються

стада товару й перекочуються білорунні отари овець

Між Грумою і Стехою вирито глибокий рів і напущено води. Двір Кочубея стоїть, як на

острові. Та вода — то ніби один, більший перстень. А другий — високі вали, на котрих уставлені

гармати, а третій, найтісніший, — це густий гостроверхий частокіл з такого старого й твердого,

довгі літа у воді моченого дуба, що його тепер ні сокира, ні огонь не береться. У брамах стоять

варти.

Від головної брами до двора крутиться поміж корчі вузька доріжка, бо в'їзду не вспіли ще

по планам зготовити.

Так само великий сад ще не влаштований. Щолиш витинають доріжки та копають ставки.

На найбільшому сиплять острів. Багато тут роботи. Мотря цікавиться нею.

Як гарний день, вона не виходить з саду. Доглядає робіт. Дівчата співають, розказують

усячину про відьом, опирів, козаків-невмираків. Мотря любить слухати. Вона не скора до

розмови, але прихильна до дівчат, нікого не кривдить, і її дуже люблять. За нею, як тінь,

снується її няня. В городі няня, а в дворі тітка — це її два найвірніші други. Та ще пажа має,

хлопчика десятилітнього, гарного, як малювання.

Няня стара, літ понад сто. Ще її маму Любов Федорівну на руках виносила. Вона всім