З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Хутчіш до мене біжи!

Прибігли Борис і один з Уласенків.

— Віднесіть харцизу до пивниці. Не вбивайте, лиш добре пивницю зачиніть!

Мовчки приказ сповнили, а за той час розбудився весь хутір.

Босаковський приказував, мовби він тут був господарем і отаманом. Всі слухали його.

Бачили, що діло розуміє.

— Двох на горище! До того вікна, що на бокову браму. Як подам знак — паліть! Улас і

челядь до великої брами, Борис і Уласенки до мене. Жінками господиня заправляє!

А жінки, уже озброєні, вибігали з хати з пістолями, з шаблями. Устя лаштувала самопал.

Босаковський по дворі, мов чорт по пеклі, скакав.

— Провчимо харцизів! — шипів, додаючи собі й іншим відваги. — Горлорізи, викидьки

пекельні. Гадали, що на гречкосіїв напали, на свинопасів і козодоїв. Провчимо ми вас,

злодюги погані!

— Ще вовка не вбив, а вже продає шкуру, — усміхнувся Улас.

У гаю знов пугукнула сова, але вже ближче.

Босаковський пальці до вуст приклав і гострий свист побіг по верхах дерев. Ще раз, ще

раз, ще.

— Панасе! Ти пильнуй псів. Як подам знак, то пускай із ланцюгів! — крикнув

Босаковський і до землі принишк.

Ворог наближався. Чути було, як стогнала земля і як ліс шумів, ніби хуторянам знати