З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Ти сам старий і твоя собака стара, — залящіло у вухах, ніби хтось із мушкета стріляв.

— Якщо і постаріюсь, то через тебе, бо ти їси мене, як вовк. Якщо ти добрий був би, то я ще

й нині ходила би, як пава, бо кращої дівки на всю сотню не було, правда? А може ти забув,

то я тобі

пригадаю.

— Та чого ти розкудкудакалась, як квочка, чого така недобра стала, як те зінське щеня?

— питався Улас.

Та замість відповіді щось задудоніло в садку, затупотіло і перед порогом появилася не

стара ще жінка, висока і рум`яна, з такими палкими очима, що хоч іскри креши.

Нараз побачила гостей і стала ні в сих, ні в тих.

— А ти мені чому не сказав, що гостей дав Біг?

— Бо хотів похвалитися тобою, чи там пак твоїм язиком. Вони ще такого зроду не

бачили. Правда, панове?

— Не знаємо, чия правда, паніматко, але позвольте звітатися з вами, — відізвався

Босаковський і хотів поцілувати Устю у руку.

Але вона руку сховала поза плечі: «Дайте, най перше їх помию, бо з городу йду», —

сказала і побігла в пекарню.

— А що, не казав? — усміхнувся Улас. — Жіночка, як перепілочка.

А Помело поклепав його по рамені: «Біда тобі, воле, як тебе корова коле».

— Правду сказати, то вона мене не так то й дуже коле. Вона в мене, як бджола, хоч і