В Країні Сонячних Зайчиків

- О! Брати-домiнiкани вже сунуть,- обернувся до Смiяна Iван Пушкаренко.- Либонь, знову до тебе, Тимохо, по весел-зiлля.

- Ги-ги! - коротко реготнули козаки.

- Слава Йсу! - в один голос промовили ченцi, наближаючись до товариства.- 3 приїздом! З приїздом, пани-козаки.

- А-а!.. Брати-домiнiкани! Здоровенькi були! Драстуйте, драстуйте! iронiчно, але миролюбно залунало у вiдповiдь.- День добрий, брате Iгнацiю! Добрий день, брате Бонiфацiю! Просимо до вечерi, сiдайте!

Брат Iгнацiй i брат Бонiфацiй не примусили себе просити. Повитягали з кишень ложки i срiбнi пузатенькi чарочки й пiдсiли до казана.

- Налийте ж їм оковитої, раз так!

I вже з'явилася звiдкись кварта, i полилася сизо-каламутна рiдина у притьмом пiдставленi пузатенькi чарочки. Зацмокали апетитно губами брати-домiнiкани,

Брат Бонiфацiй Пантофля був немолодий уже, огрядний, з обвислими щоками i з широким м'яким носом, справдi схожим на пантофлю. Все обличчя його лиснiло вiд жиру i вiд солодкавої посмiшки.

Брат Iгнацiй Гусаковський обличчя мав худе, обтягнуте шкiрою. Близько й глибоко посадженi очi дивилися хижо. Цей хижий вираз ще пiдкреслювався тим, що зуби його були весь час вишкiренi,- коротка верхня губа не прикривала зубiв. Точнiсiнько як у Павла Голозубенецького. Я одразу подумав: чи не предок це страшного любителя смертельних номерiв? Мiж тим брати-домiнiкани випили по третiй, розчервонiлися й завели спасенну розмову.

- Во гресєх погрязаєте, панове козацтво, во гресех! - жуючи, мовив брат Iгнацiй.- Не встигли приїхати, а вже знову, бачимо, пустили конi й воли свої пастися на землi святого кляштора нашого бiля рiчки Горенки.

- Не гоже сiє, панове, не гоже! - заплямкав масними губами брат Бонiфацiй.- Карає Господь нерозумних-десницею своєю.

- Та чи не подурiли ви, брати-домiнiкапи? - здивовано сплеснув руками Терентiй Бухало.- Вiдколи це вона ваша? Пасовисько на березi Горенки з дiда-прадiда було наше, козацьке.

- Авжеж! - пiдхопив Лаврентiй Нетудичхайло. Загомонiли й iншi.

- Тестемонiум паупертатiс! (Як пояснив менi потiм Чак, латиною це означає буквально "свiдоцтво про бiднiсть", а в переносному розумiннi показник чиєїсь недоумкуватостi. - Примiтка Стьопи Наливайка.) - презирливо скрививши губи, по-латинi сказав брат Iгнацiй братовi Бонiфацiю i вже тодi звернувся до козакiв: - Не гнiвiть господа, раби Божiї! Найбiльший грiх зазiхати на добро чуже, на чужу землю.

- Та це хто ж зазiхає? - пiдхопився Iван Пушкаренко.- Чи не ви з королем своїм, з шляхтою своєю прийшли сюди на землю пашу ще й...

- Дух бунтарський затьмарює розум ваш! - перебив його брат Iгнацiй, пiдвищивши голос.- Мало вам урокiв коронного вiйська. Чи усмiхається хiба доля Кизима й Кизименка, на палю посаджених у Києвi нещодавно?

- Iстинно так! - хитнув головою брат Бонiфацiй.

- Та що ж це таке?! - зiрвався з мiсця Лук'ян Хурдига.- Невже терпiтимем?! Як бидло, мовчати будемо на зухвалi цi слова?

- Гу-у-у! - наче один могутнiй подих вирвався з козацьких грудей. Єдиним рухом рвонулися козаки до братiв-домiнiканiв. Ще мить, i затрiщали б, ламаючись, костi брата Iгнацiя i брата Бонiфацiя. Та...

- Стiйте! - залунав гучний голос Тимохи Смiяна.- Стiйте! Чи козацьке це дiло битися з синами божими у пiдрясниках?.. Погомонiти ж можна. Тихо. Мирно. Вони ж гостi нашi. Хiба козаки гостей так стрiчають?