В Країні Сонячних Зайчиків

- Здрастуйте!

- Здоров! - привiтно усмiхнувся Чак,

- А як ви тут опинилися?

- Та дiзнався, що ви сюди йдете, i собi прийшов. Захотiлося повернутися хоч на мить у тi днi.

- Так ви теж були зi мною на барикадi? А чого ж я вас не бачив?

- А я по патрони побiг.

- А дiда Хихиню бачили?

- Уже неживого. Тодi ж я не знав, що то дiд Хихиня. Розказували менi тiльки, що, коли я бiгав по патрони, якийсь дужий дiд стягнув козака з коня, але був застрелений i якийсь хлопчик бiля нього... Я потiм бачив - їх обох поховали у парку в братськiй могилi. Там тепер пам'ятник.

- А знаєте, що вiн менi сказав...- I я розповiв Чановi про останнi хвилини старого.

- Так хотiлося б виконати останню волю дiда Хихинi,- зiтхнув я, з надiєю позираючiї на Чака.

Чак, здається, не зреагував на мої слова.

- Як там у тебе в школi? - спитав вiн.- Як успiхи?

- Нiчого.

- Двiйок нема?

- Нема.

- А трiйок?

- Теж нема.

- Диви! Молодець! А як у тебе завтра з часом?

- А що? - загорiвсь я.

- Та нiчого. Якщо не дуже зайнятий, могли б зустрiтися. Га?