В Країні Сонячних Зайчиків

- Ой! З радiстю! А що таке?

- Та нiчого. Розмова є. Приходь до цирку, як завжди, о четвертiй. Гаразд?

- Гаразд.

- Ну, бiжи додому. Вже як пiзно. Бувай!

Менi здавалося, що нiхто не помiтив мого побачення з Чаком. Але на другий день, коли я прийшов до школи, Туся Мороз одразу ж мене спитала:

- Що, твiй дiд Грицько приїхав, про якого ти розповiдав?

- Нi-i,- протягнув я.- Звiдки ти взяла?

- А який же то дiдусь був учора в музеї?

- Просто... Знайомий.

- Симпатичний. Усмiшка в нього приємна.

- Ги-ги! - гигикнув Iгор Дмитруха, який чув нашу розмову.Симпатичний!.. Дiд! Ги-ги! Як на мене, то всi вони несимпатичнi! Розвелося їх стiльки, проходу нема. В трамвай i в тролейбус сiсти не можна - усi забитi старими дiдами та бабами. Повчають. Ну їх!

- Дивак! - обурено вигукнула Туся.- Як тобi не соромної Сам же дiдом колись будеш.

- Ш-ко-ли! - одрубав Дмитруха.- Зовсiм не збираюсь жити до старостi. Щоб ледве переставляти ноги? Та нiзащо!

- От дивак! - Туся навiть почервонiла вiд обурення.

Дзвоник на урок перервав дискусiю.

Жаль, що Сурен цього не чув. Не було його поблизу. При Суренi навряд чи виголосив би Iгор свою антидiдiвську промову. Сурен дуже любив свого дiда Акопа.

Одного з перших днiв вiн розповiдав нам про свого дiда. Не було Дмитрухи того дня в школi.

Дiд Акоп був кавалером усiх трьох орденiв Слави. Усю вiйну пройшов, вiд Волги до Берлiна. I рейхстаг брав. Справжнiй герой був Суренiв дiд.

А одного разу, коли Сурен тяжко захворiв (батьки його тодi були у Ташкентi), дiдусь Акоп серед ночi поїхав у рiдне село, потiм кiлька годин у негоду йшов пiшки в гори до знайомого народного лiкаря, а на ранок таки повернувся з потрiбними травами. I це незважаючи на те, що пiсля поранення у нього дуже болять ноги.

Коли Сурен розповiдав, у нього аж сльози блищали на очах.