Чудеса в Гарбузянах

Тут Сергій на мене глянув так, наче не він, а я божевільний. І похитав головою.

І я — як ото тільки уві сні й буває — починаю раптом вірити, що Кощій Безсмертний справді існує і що він ото справді вкрав нашу Тайфун Марусю. У мене защеміло в

горлі, і на очі теж навернулися сльози (Журавель враз почервонів і одвернувся).

«Що ж,— кажу,— робити? Що ж тепер буде?»

А Сергій дивиться на мене й каже:

«Треба йти її визволяти. Я б сам пішов, але ти ж бачиш — у мене дерев'яні ноги... Липові...

Я придивляюся і бачу — справді з-під холош джинсів визирають дерев'яні розсохлі, потріскані ноги.

«Так от чому він сидить на землі»,— зринав думка.

«Доведеться вже тобі самому»,— зітхає він.

«Я,— кажу,— будь ласка... Але куди треба йти? Де шукати?»

«А оно,— каже,— сидить чорний кіт. Він тебе доведе». Дивлюсь — на призьбі сидить чорний як ніч кіт і дивиться на мене розумними, просто-таки людськими очима. І киває головою: правда, мовляв, доведу. «Ну, гаразд»,— кажу я.

Кіт стрибнув з призьби і поважно так, не поспішаючи, попрямував до липового гаю. Я — за ним.

Увійшли ми в гай. Кіт попереду, я за ним. Ідемо та йдемо. Гай все густішає.

«Ого, який він дрімучий, той гай! А я не знав»,— думаю. А кіт обернувся, наче прочитав мої думки, підморгнув мені й усміхнувся зовсім по-людському. Йдемо далі. Гай уже такий густий, що й неба не видно. Темно, як уночі. Але кота я добре бачу. Він наче прожектором освітлений, як ото в театрі. Довго ми йшли дрімучим гаєм. Аж от попереду посвітлішало. Вийшли ми на галявину.

Кіт раптом залопотів крилами (звідки вони в нього й взялися?), знявся й полетів. Був то вже не кіт, а чорний ворон... А я дивлюсь і бачу — стоять посеред галявини три хатини. Одна — на курячих лапках. До дверей табличка прибита, і на ній написано: «Я. К. Баба».

Друга — з протипожежним щитом на всю стіну. На дверях табличка: «3. 3. Горинич».

Третя — із заґратованими віконцями і з табличкою на дверях: «К. К. Безсмертний».

Над дверима кожного будиночка годинник висить, що показує не лише час, а й число, День тижня, місяць і рік...

Усі хатини горожами залізними обгороджені. А край галявини — арка, і на ній великими літерами написано: «Дачний кооператив «Три погибелі».

Сховався я за деревом, спостерігаю.