Чудеса в Гарбузянах

«По-моєму, Журавель».

«Хе-хе-ху!»

Рвучко підвів я голову, дивлюся — стоять наді мною усі троє: Кощій Безсмертний, Баба Яга і Змій Горинич.

«Це він, герой, мою наречену Тайфун Марусю визволяти прийшов»,— усміхнувся Кощій Безсмертний.

«Точно»,— розтягла Баба Яга рота від вуха до вуха.

«Хе-хе-ху!»—мов з паяльної лампи, жухнув полум'ям Змій Горинич.

І як вони почули? Я ж так старався! І все про мене знають.

«Ех, хлопче, хлопче,— співчутливо зітхнув Кощій Безсмертний.— І чого ти сюди прийшов? Тут же тобі й капець буде. Ех-хе-хе

«Дайте я його спопелю! Дайте!— благально склав руки Змій Горинич.— Я так давно нікого не спопеляв».

«Е, ні! Я жінка. Жінці треба поступатися місцем».

«Ага! Поступатись! Та ви завжди всюди без черги лізете. Як розкриєте свого...— ху!— гучномовця, хоч хрестись та втікай».

«Що? «Гучномовця»! Це в мене гучномовець? Ах ти яг грубіян! Та я тобі... Та я тебе...»

«Цитьте!— гримнув Кощій Безсмертний.— Припиніть ба^ зар! Перед хлопцем незручно. Що він про нас подумає? Розірвемо його акуратненько на три частини — та й квит! Кожному буде по шматку. Кожен із своїм шматком що захоче, те й зробить».

«О!»

«Геніально!»

Серце в мене похололо. Ще мить і...

І раптом вони завмерли. Задерев'яніли. Так, як ото, коли ми граємо у «завмри». Кощій Безсмертний застиг з піднятою правицею. Баба Яга з роззявленим ротом, з якого стирчали два кривих золотих зуби. А Змій Горинич — набравши повні груди повітря, щоб хукнути.

Я здивовано вирячився. Що таке? І раптом почув дивний переливчастий, наче з музичної скриньки, голос:

«Не бійся. Тепер вони тобі нічого не зроблять».

Я обернувся на голос. Під деревом стояв чоловік у чорному костюмі, білій сорочці з галстуком і в чорному лискучому циліндрі. Костюм був акуратно випрасуваний, але, видно, дуже старий, давно ношений, бо лиснів на колінах.