Чудеса в Гарбузянах

Щось дивне і незвичайне одразу впало мені в око. Я придивився: те, що мені здалося спершу галстуком, було не галстук. Замість галстука висів візерунчастий мідний маятник від старовинного годинника, який мірно гойдався туди й сюди. І в такт маятникові раз у раз по черзі заплющувались і розплющувались очі на круглому обличчі незнайомця.

«Хто ви?»— здивовано спитав я.

«Мить Митьович Тік-Так,— він підняв циліндр і нахилив голову.— Володар Часу».

«То це ви зробили?»— кивнув я на завмерлих Кощія Безсмертного, Бабу Ягу та Змія Горинича.

«Тік-Так!.. Я зупинив для них час. Бо інакше тебе б уже не було на світі. Але тобі треба поспішати. Більше як на півгодини, тобто на тридцять хвилин, зупинити час я не можу. Отже, швидше тікай!»

«Та ви що? А Тайфун Маруся? Я ж її прийшов визволяти.

Я миттю. Зараз!»— Я кинувся до хатини Кощія Безсмертного.

Але двері були замкнені. Як я не смикав їх, як не намагався відчинити — все марно.

«Будь ласка!— безпорадно глянув я на Митя Митьовича.— Допоможіть мені».

«На жаль,— розвів руками Тік-Так.— Більше, ніж зробив, я зробити не можу. Лише час підвладний мені. Чарівних дверей Кощія Безсмертного відчинити я не в силі».

«Що ж робити?— розгублено спитав я.— Невже ми допустимо, щоб Тайфун Марусю силою взяв собі за дружину Кощій Безсмертний?!»

«Ні! Цього допустити не можна».

«Так що?»

«Є один вихід. Треба...»

- Ну?

- Що?

Журавель зітхнув і махнув рукою:

— І тут... я прокинувся.

— Ану тебе!— спересердя штовхнув Марусик Журавля.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ