Чудеса в Гарбузянах

Пауль Беккер і Рудольф Грос поклали па тумбочку яскраві поліетиленові кульки з оранжевими апельсинами і цукерками в барвистих обгортках. Потім витягли з кишень і подарували всім хлопцям, а також Павлові Денисовичу та його дружині значки та кольорові листівки.

— Бітте! Кляйне сувенір! Бітте!

На прощання воші всім потиснули руки, а Сашка Цигана Пауль Беккер нахилився і поцілував.

А потім усі пішли, забравши й Бровка. Пішла й дружина Павла Денисовича.

Павло Денисович задрімав. А Сашко Циган дивився у вікно на те, як сідало сонце за Лису гору, і думав:

"Як це, мабуть, страшно, коли війна... І як добре, що є такі люди, як Пауль Беккер, Рудоль Грос та інші, які в усіх куточках світу барються за мир, щоб війни не було. Ну, і, звичайно, наші - уся країна, весь народ бореться...

Бо такі, як той містер Фішер та різні інші містери-шмістери, заради грошей і золота ладні на що завгодно...

Але нічого в них не вийде!.. Не вийде! Нічого!"

І сонце - мати всього живого на планеті, що, як кожна мати теж завжди за мир, - погоджуючись, кивнуло Сашкові Цигану з безхмарного неба. І сховалося за Лису гору... Щоб завтра знову встати і усміхнутися нашим Гарбузянам, і Васюківці, і Піскам, і Дідівщині, і всій землі неосяжній нашій, кращої за яку немає для нас нічого на світі.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!