Чудеса в Гарбузянах

«Це правда. Ху!»

«Не гарну вибирати треба, а щоб...»— Баба Яга лунко вдарила себе кулаком у груди і засвистіла носом.

Змій Горинич мовчки хукнув вогнем через плече.

«А ви чого. Змію Змійовичу, не той... це одружуєтесь?»

«Та!»— Горинич махнув рукою і знову хукнув вогнем.

«Воно, звичайно, важкувато знайти дружину, щоб терпіла отой ваш, вибачте, вогонь з рота»,— зітхнула Баба Яга.

У відповідь Горинич теж зітхнув.

«Ви б кинули. Може, тоді б...»

«Як же його кинеш? Робота така, Горинич!»

«Та ви, Змію Змійовичу, крім усього, ще й, вибачте, ледар. Сидите і цілий день цмулите отой,— тьху! — денатурат».

«Даремно ви, Яго Костівно, даремно... Увесь прогрес — завдяки ледарям».

«От-от!» — Баба Яга свиснула носом.

«Абсолютно! А що? Від чого прогрес? Від того, що комусь ліньки стає щось робити. Ліньки самому тягати плуга — ось вам трактор. Ліньки вручну збирати врожай — нате вам комбайн. Навіть гичкозбиральну машину вже вигадали...»

— А що — правильно!— вигукнув Марусик.— Той твій Горинич — не дурний дядько.

— Та цить! Не перебивай!— цитьнув на нього Сашко Циган.— Хай розказує. Мені його сьогоднішній сон подобається.

— Так от,— вів далі Журавель.— Слухаю я їхні теревені, а сам думаю, що робити? Тайфун Маруся у хатині Кощія Безсмертного. Це ясно. Але як її звідти визволити? У мене ж'ні зброї ніякої, нічого. Тільки хитрістю можна.

Вирішив я для початку піти в розвідку. В усіх діях, як ви знаєте, головне — знати обстановку. Що? Де? Як? Не спитавши броду, не лізь у воду.

Поповз я в обхід до хатини Кощія Безсмертного. Повзу обережненько, голову пригнув, щокою по землі труся, намагаючись, щоб піді мною жодна гілочка не тріснула.

І раптом...

«А хто це, хто тут повзе?»— єхидний голос.