Чудеса в Гарбузянах

— Та ким же... Колгоспником.

— Рядовим?

— Рядовим. Хліборобом. А хліб саме рядові й роблять.

— І так усе життя?

— Усе життя. І тут...

Хлопці спершу відчули, наче щось війнуло, а вже тоді

побачили її — чорняву зеленооку дівчину, яка поривчасто увірвалася невідомо звідки на подвір'я діда Коцюби. І всі троє одразу, наче по команді, всміхнулися.

— Драстуйте, діду!— вигукнула дівчина і лише тоді побачила незнайомця.— Ой! Драстуйте!

— Драстуйте! Драстуйте!— з цікавістю глянув той на дівчину. Але вона на нього вже не дивилася.

— Дідуню! Тут моїх комсомольців не було?

— Котрих?

— Ну... Клави, Васька...

— Та щось не бачив. А що таке?

— Та внески зібрати не можу. Ніяк не зустріну.,.

«Ми! Ми бачили! Отам у гаю цілуються твої комсомольці! »— дуже хотілося вигукнути хлопцям. Але вони, звичайно, не вигукнули.

— Шкода, що ви, діду, не комсомолець. Я б хоч з вас внески зібрала.

— А що — давай,— усміхнувся дід.— Скільки тобі?

— Та я жартую. Навпаки. Може, вам що треба? То я... Ви не соромтесь. Ви чогось завжди соромитесь. А це ж наш комсомольський обов'язок — допомагати пенсіонерам.

— Спасибі, дочко. Не треба мені нічого. Все в мене є. Та що такому дідові й треба? Хай я тебе краще медом почастую.— Він узяв з призьби ще один пузатий глечик (там їх стояло кілька, наче спеціально для частування):—Тримай! Хай це буде мій комсомольський внесок.

— Отакої! Замість я вам, ви мені...