Розділ «Андрій Балабуха Перепочинок»

Виявилося, що всі підтверджені феномени можна розділити на дві основні групи: здібності гіпертрофовані, розвинені за рахунок притуплення решти, як, наприклад, дотик у незрячих; і здібності, розвинені самостійно, без шкоди для інших. Найбільше цікавили Баржина саме ці інші здібності, гомофеномени.

Перша модель «Бухарець-1» була просто сумою всіх відомих феноменів другого роду, їх назбиралося понад сотню: читання зі швидкістю десятків тисяч знаків на хвилину; відсутність потреби у сні; спадкова генетична пам’ять; здібності до миттєвого усного рахунку. Цей ряд можна було б продовжити майже до безконечності. «Бухарець-1» виявився таким несхожим на нормальну людину, що не тільки Баржину, а навіть Старому зробилося моторошно.

«Бухарець-2» відрізнявся від першого складністю внутрішньої структури. Для зручності взяли таку модель: припустимо, що мозок людини, який, як відомо, буває завантажений на три-п’ять процентів, складається, так би мовити, з двох зон — робочої, що включає в себе ці горезвісні три-п’ять процентів, і резервної, причому робоча оточена якимсь баражем.

Для гомофеноменологів бараж був лише умовністю, як модель атома Бора. Головне полягало в іншому: гомофеномени можна уявити собі вузенькими місцевими проривами баража, променевим виходом інтелекту з робочої зони в резервну.

Але знов-таки: як керувати цим виходом?

Отут і знадобилася так влучно кинута Озолом ідея лонг-стресу.

Стрес — точніше, один з його різновидів, у даному разі активний — це щось подібне до форсажу[4] біологічної системи. В стані стресу організм діє на межі своїх можливостей (за «Бухарцем-2» — можливостей робочої зони). Але стрес різко прискорює темпи білкового обміну, збільшує кількість енергії, що витрачається, і шлаків, що виробляються. Тому стрес короткочасний, за ним настає важка реакція.

Як же його продовжити — пролонгувати?

Розв’язувати цю задачу їм довелося кілька років. Знайдена система дозволяла без будь-яких небажаних наслідків тримати організм у стані стресу скільки завгодно часу.

Досліди на щурах подавали надію. Фізична сила і витривалість тварин зросли в кілька разів. Цікава була й поведінка щурів у лабораторіях: при перших спробах тварини, піддані лонг-стресу, показали майже такі самі результати, як і контрольні. Але при наступних — лонг-стресовані не помилялися жодного разу. Рефлекси закріплювалися миттєво.

З собаками працювалося ще краще. Тут поруч з фактами почали народжуватися й легенди. Так, Зимін запевняє, нібито були випадки, коли диво-собаки виконували команду раніше, ніж він встигав вимовити її. На якусь частку секунди, але — раніше. Однак до протоколів експериментів Зимін цього не заніс.

Чехашвілі домовився з клубом службового собаківництва і одержав чотирьох вівчарок, їх ввели в лабораторії в лонг-стрес. Потім одну передали геологам, другу — в «Таллінгаз», третю — в міліцію, а четверту — на прикордонну заставу. Собаки пройшли випробування блискуче. Через кілька місяців Старого та Баржина викликало начальство і визначило: лонг-стрес — тема перспективна і заслуговує найдокладнішої і серйозної розробки.

Нарешті з’явився і перший лонг-стресмен, людина, яка випробувала лонг-стрес на собі. Це була перемога. Багаторазове збільшення як фізичних, так і інтелектуальних можливостей людини, ще одна ділянка, відвойована розумом у матерії! І вже через рік у космосі опинився екіпаж із чотирьох чоловік, двоє з них були лонг-стресменами, а двоє — контрольними.

Але в лабораторії Баржина знали: головне попереду. Адже це тільки оволодіння трьома процентами потенціальних можливостей мозку, робочою зоною. А решта дев’яносто сім процентів?

І тоді народився новий варіант. Його запропонував Олекса. Ідея вражала простотою: за допомогою гіпнозу спробувати пробити горезвісний бараж. Адже були досліди Райновського, який навіював людям, що вони — Лобачевські і Рєпіни, і ті починали непогано малювати, уявляли собі неевклідову геометрію. А що, коли піти цим шляхом?

Експеримент було задумано прекрасно.

І так само прекрасно він провалився. Яновський провів сеанс. І — нічого. Просто нічого.

Звісно, лишається лонг-стрес. Він приніс користь людям, а розробляти, поліпшувати, доводити його можна без кінця-краю.

А гомофеноменологія? Що буде з нею? Адже лонг-стрес не наблизив вирішення ні на крок…

Баржин розчахнув вікно. З вулиці війнуло сирим і свіжим повітрям. З насолодою вдихнув. «Стомився, — подумав він. — Стомився. І хочу спати». Він зібрався посидіти на кухні, аж тут задзеленчав дзвоник.