Розділ «Леонід Сапожников Записка з черевика»

— До біса рукавиці! Тепер ми керуватимемо погодою. Цілий рік — літо, — хрипко заявив Муха, опускаючись у крісло.

— Дай годинник, я порахую твій пульс!

— До біса пульс! Наша земна система відліку часу нікуди не годиться!

Жінка дивилася на нього з жахом, Славко — із захватом. У сусідній кімнаті Петрик спросоння бурмотів секрети керування гравітацією.

Тієї ночі Азбест Іванович, незважаючи на снотворне, так і не заснув. Він уявляв, як завтра подзвонить до президента Академії наук і скаже: «Мені пощастило одержати від наших братів по розуму надзвичайно цінну інформацію. Хочу передати вам її якомога швидше». По нього негайно пришлють машину (чорну, елегантну), запобігливий юнак поштиво відчинить дверцята…

— Назвіть, вельмишановний Азбесте Івановичу, яке завгодно ваше бажання, — скаже президент. — Ваш безприкладний науковий подвиг дає вам на це право.

А Муха, звичайно, відповість:

— У мене бажання — щоб одержані мною відомості сприяли швидшому розвиткові нашої науки і техніки.

Тут його кудись понесуть на руках, гряне музика… Але чиє це обличчя промайнуло в натовпі? Хто кривою посмішкою псує святкову картину?

— Злодій, самозванець! — кричать прискалені очі Запалкова. — Це мене зараз повинні підкидати й фотографувати!

Муха раптом відчув під собою порожнечу.

— Але ж контакт з Биком встановив я!

— Ти був сліпим знаряддям — майже як Петрик. Вся заслуга належить мені й твоєму Славкові!

Муха застогнав, натяг на обличчя ковдру і так довго пролежав не ворушачись. Запалков не повинен довідатися про Контакт, отже, ніхто, жодна душа не повинна про це знати! Він крадькома встав, увімкнув настільну лампу, дістав з портфеля дорогоцінний переклад і твердою рукою написав на чистому аркуші паперу:

До ранку він украв у братів по розуму ще кілька ідей: здійснив на трьох сторінках, сам про те не підозрюючи, поворот у теорії відносності і склав хитромудру заявку на двигун, паливом якому служить вода. Все це він запечатав у конверт, на якому ретельно, великими літерами вивів адресу Академії.

Дружина була вражена переміною у поведінці чоловіка: якщо раніше він ставився до Петрика порівняно спокійно, то тепер клопотався біля нього мало не весь свій вільний час, годував з пляшечки, міняв мокрі пелюшки, щохвилини записував на магнітофон.

— Це ж згадка на все життя! — казав він дружині. — Колись послухаємо, що він лопотав, на його ж весіллі…

Жінка сяяла. Розквітнув і Славко, якому батько оголосив амністію і повернув конфісковані книжки. Це був найщасливіший період у житті родини. Та тривав він недовго.

Якось по Азбеста Івановича приїхала «Волга» (чорна, елегантна) і одвезла його до науково-дослідного інституту з сухуватою, але романтичною назвою. Директор — літній, доброзичливий чоловік — зустрів гостя міцним потиском руки і представив йому двох своїх учнів (обидва — академіки). На столі в директора Муха помітив свої рукописи; поля були поцятковані численними знаками оклику.

Кілька хвилин тривала вступна бесіда, директор цікавився, ким працює Муха («інженером обчислювального центру»), відколи став по-серйозному займатися наукою («з шкільної лави»), чому досі не давав про себе знати («вважав свої роботи недостатньо зрілими»).