Розділ «Леонід Сапожников Записка з черевика»

З цими словами Азбест Іванович негайно покинув бойовище, задоволений тим, що взяв реванш.

Осоловілий від ста грамів кефіру, Петрик лежав у своєму ліжечку з пустушкою в роті.

— Кай-кай-кай, — пролопотів він, побачивши батька, й той мимохіть стримався, щоб не зазирнути до «марсіанського» словника.

Наступного дня інженер Муха зустрів у коридорі обчислювального центру Марата Запалкова (екскурсоводи досить часто показують те місце, де вони стояли, прихилившись до стіни).

— Розумієш, — скаржився Муха, — Жюль Верн у мене росте! Айзек Азімов! Я в його віці був людиною — грав у футбола, по деревах лазив.

І він, трохи соромлячись, виклав приятелеві Славкову «гіпотенузу».

— Гм, — мовив Марат Запалков і замислено випнув нижню губу. — Щось у цьому є. Якесь раціональне зерно, я б сказав.

Муха отетерів.

— Знущаєшся?

— Візьмемо за аксіому, що в мізках малюка немає ніяких думок, порожнеча, — незворушно вів далі Запалков. — Але ж природа, як відомо, не терпить порожнечі. І ось, уяви, якась неземна цивілізація знайшла спосіб заповнити цей мозок своєю інформацією. Точніше, вона використовує твого Петрика — який через щасливу випадковість настроєний на її хвилю — як приймач, щоб налагодити з ним інтелектуальний контакт.

— А мене чому не використовують як приймач?

— По-перше, хоч ти й Петриків батько, твій мозок може бути настроєний на іншу хвилю. Та головна перешкода полягає в тому, що ти мислиш. А будь-яка думка, навіть дріб’язкова, вже перешкода на шляху сигналів з космосу. Який сенс посилати інформацію через усю Галактику, щоб вона вщент розлетілася у твоїй голові об якесь «Не забути б зайти на молочну кухню…» Ні, ці хлопці з далекого сузір’я не такі дурні!

Тут хтось гукнув: «Марате, до телефону!» — і Запалков зник.

Що примусило Азбеста Івановича, людину твердих переконань, прислухатися до псевдонаукового й безвідповідального патякання Запалкова? Чому він не розсміявся й не викинув геть з голови ці небезпечні балачки? «Лихий поплутав», — казали в таких випадках наші предки. Оскільки ми твердо знаємо, що ніякого лихого нема, то поведінка інженера Мухи для нас зовсім загадкова.

А повівся він таким чином: записав Петрика на магнітну стрічку, розжився десь програмою «Суперлінгвіст» і після роботи, коли співробітники розійшлися, запропонував комп’ютеру проаналізувати записане.

«Чим я ризикую? — виправдовувався він сам перед собою, поки машина переварювала денну порцію вигуків дитини. — Ну, вирішить комп’ютер, що я збожеволів. Так він же про це нікому не скаже…»

Пролунав сухий металевий тріск: друкуючий пристрій видав діагноз. Муха прочитав і схопився за серце:

В ІНФОРМАЦІЇ Є СМИСЛ. МОЖУ РОЗПОЧАТИ ПЕРЕКЛАД.

За чверть години Азбест Іванович твердо знав, що земна наука ще ходить у коротеньких штанцях. По дорозі додому він гарячково притиснув до живота портфель з свинячої шкіри, де були заховані деякі досягнення наукової і технічної думки в сузір’ї Бика.

— Що з тобою, ти нездужаєш? — злякано спитала дружина. — І де твої рукавиці?