Розділ «Частина третя»

Побачивши здалека машину, Ожогін прискорив кроки.

«А що, коли спробувати самому заговорити з Абдукаримом? – майнула думка. – Невже він завжди мовчить?».

Ожогін сів у машину поруч з шофером.

– Кажуть, що коли сонце при заході в хмарах, то погода зміниться? – звернувся він до Абдукарима.

Шофер мовчав.

– Як зветься вулиця, по якій ми їдемо? – трохи згодом знову спитав Микита Родіонович.

– Не знаю, – похмуро відгукнувся Абдукарим.

Повірити, що шофер таксі не знає назви вулиці, Микита Родіонович не міг. Розмова з шофером так і не вдалася.

Недалеко від дому Абдукарим висадив його.

Телефон Шарафова не відповів. Не відповів раз, другий, третій…

Микита Родіонович хвилювався. Наближався день нової зустрічі з Раджимі, а Шарафов був відсутнім. Саткинбай також не показувався.

Виникла думка відвідати Саткинбая на його квартирі, але це було б необачно, могло насторожити ворога. Та й чим Микита Родіонович виправдав би свій візит?

За кілька годин до зустрічі з Раджимі, у другій половині дня, у відповідь на черговий дзвінок до Шарафова в телефонній трубці почувся знайомий голос майора. Микита Родіонович полегшено зітхнув. Він рішуче відмовився від обіду, який приготувала Антоніна, і поспішив на побачення з Шарафовим.

Шарафов під’їхав сам до заздалегідь умовленого місця на «газику», посадив Микиту Родіоновича поруч з собою і запропонував поїхати за місто.

Виявляється, Раджимі був відомий майору.

– Це старий, кваліфікований провідник контрабандистів, який набив собі руку на «чорній стежці», – сказав Шарафов. – З його кличок можна скласти цілий словник мусульманських імен і прізвищ. Раджимі – виходець з Ірану, довго жив у Самарканді. До революції його батько мав мануфактурний магазин і був одночасно мусульманським священнослужителем. Раджимі неодноразово переходив кордон, супроводжуючи контрабандистів, знову з’являвся в Туркменістані, двічі судився, і відбував покарання. Але арештовувати Раджимі передчасно: треба виявити його спільників… Між іншим, Раджимі саме та особа, заради якої Саткинбай залишав вас на десять хвилин, коли ви були його гостем.

Майор замовк, вдивляючись у дорогу, що стелилася перед ними.

Мелькали високі дували, які закривали чисті узбецькі подвір’я, потопаючі в зелені, виростали і миттю зникали за поворотами дороги новобудови, пропливали бавовняні поля.

Микита Родіонович звернув увагу Шарафова на те, що машина Абдукарима ходить під різними номерними знаками. Майор знав і про це.

– Нас цікавить з певних міркувань будинок Раджимі, – сказав він. – Його треба старанно оглянути, і бажано сьогодні.