Розділ «Частина третя»

– Це головне, – закивав головою Раджимі і посміхнувся. – Мене саме це цікавить. Треба доручити Аліму, щоб він зібрав повні відомості про своїх земляків, які працюють разом з ним: хто вони, звідки родом, чи брали участь у війні, чи перебували в полоні.

Микита Родіонович пояснив, що не бачився з Алімом більше місяця, але гадає, він прийме доручення і постарається його виконати. Алім працює на підприємстві з дня повернення в Узбекистан, знає всіх робітників і службовців.

Микита Родіонович поцікавився, як швидко треба побачити Аліма і передати йому доручення.

– Я розмовлятиму з ним сам, – відповів Раджимі. – Ви напишіть йому кілька слів, щоб він зрозумів, з ким має справу.

– Зараз?

– Так, зараз.

Раджимі висунув шухляду стола, вийняв кілька аркушів чистого паперу, поклав перед Ожогіним і подав йому автоматичну ручку.

Не роздумуючи, Микита Родіонович написав:

«Дорогий друже! Пред’явник цього – мій близький знайомий. Він звернеться до тебе з проханням. Зроби для нього все можливе і залежне від тебе так, як зробив би для мене. М. Р».

Раджимі пробіг очима записку.

– Він зрозуміє, що означають ці дві літери?

– Безумовно, – запевнив Микита Родіонович.

Раджимі здивувався, дізнавшись, що Грязнов перебуває в Москві. Він вважав, що Грязнов тут і може бути використаний на роботі.

– Він тут і не збирався бути, – пояснив Микита Родіонович. – Грязнов родом з Уралу.

– Вірно, я випустив це з уваги, – сказав Раджимі. – Ну що ж, обійдемось і без нього. З ним зв’яжуться інші. А про те, що стосується вас особисто, ми поговоримо при наступній зустрічі. Приходьте прямо сюди. Знайдете?

– Гадаю, що знайду.

– Над дверима у мене вивіска. Поблизу перукарень немає. Тільки проходьте через подвір’я, в майстерні можуть бути клієнти. Двері в цю кімнату я залишаю відчиненими.

Раджимі назвав дату, час зустрічі і попросив не запізнюватись.

… Вечоріло. Вузенька вулиця була безлюдною. Микита Родіонович ішов поспішаючи. Вдивляючись у сліпі стіни будинків, він запам’ятовував орієнтири, щоб знайти будинок Раджимі наступного разу. Вивіска, розвалений дувал, три тополі, водопровідна колонка, ринок – все це треба було закарбувати в пам’яті.

В повітрі висіла густа мла, сонце потьмяніло. Воно було подібне до жовто-червоного місяця, на який можна дивитися не мружачись.