Розділ «Частина третя»

– Усе?

– Усе… Майже все, – поправився Саткинбай. – Подробиці можна розповісти і потім. Ще встигну.

– Іди, – тихо, але рішуче сказав Ширмат і показав рукою на двері. Рука його тремтіла. – Іди туди, звідки прийшов… Коли вовк втрачає зуби, він більше не виходить на полювання… Відбув своє і сидіти ще раз не маю бажання. Колишнього Ширмата нема. Є старий, хворий Ширмат, який повинен померти спокійно, вдома… Іди швидше! – підвищив він голос. – Інакше покличу зятя – він живе поруч…

Усі думки вилетіли з голови гостя. В серці скипіла лють, спазми здушили горло. Не було чим дихати, затремтіли руки. Саткинбая поривало схопитись і кинутись на цю живу руїну. Але у вікно лилося яскраве денне світло, і Ширмат спокійно, без страху дивився на гостя: він відчував свою силу.

Саткинбай, стримуючи скажену лють, піднявся і вже в дверях промовив крізь зуби:

– Гаразд, це я запам’ятаю! Ти втратив віру в аллаха, старий шакал!

Ширмат сидів, заплющивши очі, і не відповів жодного слова.

… В одному з районних центрів, недалеко від міста, повинна була жити людина Юргенса. Юргенс дав Саткинбаю адресу цієї людини і пароль для зв’язку.

Саткинбай добрався до районного центра на автобусі і після довгих блукань знайшов нарешті те, що шукав. Це був тимчасовий барак, біля якого, в затінку, сиділо кілька чоловік. Саткинбай почекав, поки люди розійшлися, підійшов до барака і звернувся до жінки, яка щойно вийшла.

– Де можна бачити Бражникова?

– Бражникова чи Дражникова? – перепитала жінка.

Саткинбай розгубився. Він забув, з якої літери починалося прізвище спільника, і відповів навмання, що йому потрібен Дражников.

– Шості двері, – сказала жінка.

На стукіт вийшов молодий, років дев’ятнадцяти, хлопець у вимазаному мазутом комбінезоні. На запитання гостя, де можна побачити Дражникова, він сам назвався Дражниковим і запросив до кімнати.

Тут стояли акуратно застелене ліжко, стіл з репродуктором, вузенька етажерка з книгами, стілець.

Саткинбай відразу зрозумів, що має справу не з тим, хто йому потрібен. Прикмети не збігалися: той, за описом Юргенса, був років тридцяти. Саткинбай спитав:

– У вас є брат Данило?

Хлопець допитливо подивився на гостя і, нахмурившись, різко сказав:

– Брата у мене немає! Зрадник Батьківщини, якого я колись вважав за свого брата, перебуває там, де йому належить бути.

Саткинбаю раптом стало душно. Згадавши інструктаж, він не зовсім упевнено промимрив: