Розділ «Частина третя»

Господар зник у будинку і повернувся хвилин через десять. Розмова і чаювання відновилися.

– Хто цей шофер? – поцікавився Микита Родіонович.

– А що?

– Він мені показався дивним і дуже похмурим.

– Абдукарим завжди такий, і ви можете не дивуватись. Я з ним познайомився у прифронтовій смузі: він був у полоні в німців. Це ж його будинок. Він живе з старою матір’ю. І мене у себе влаштував. Він хороша людина, вміє мовчати, але от, здається, хоче зробити дурницю…

– Яку? – поцікавився Ожогін.

– Одружитися надумав. Наречена вже є. Я його відмовляю, але не допомагає. Мати на його боці: вона стара, і їй вигідно мати в домі молоду хазяйку…

За весь вечір Саткинбай так і не сказав нічого істотного.

– Власне, навіщо ви мене сюди запросили? – поцікавився Микита Родіонович.

– Так треба, – пояснив Саткинбай. – Я маю доручення показати вам цей будинок. Не виключено, що вам доведеться бувати тут не раз.

Нарешті розмова закінчилась. Саткинбай призначив день, місце і час для нової зустрічі і пояснив, як вона відбудеться. Певно, Ожогін знову мав провести час у товаристві Саткинбая з його нікчемним базіканням.

Абдукарим чекав Ожогіна в машині на вулиці. Над містом висіла легка курява, яка зливалася з темніючим небом.

«Добре, що хоч дізнався про другого мерзотника», подумав Микита Родіонович, скоса поглядаючи на шофера. Довізши Микиту Родіоновича до центрального парку,

Абдукарим зупинив машину і відкрив дверцята. Як і минулого разу, він не промовив жодного слова.

«Цей тип, – вирішив Ожогін, – мабуть, ще «краща» птиця, ніж Саткинбай. Добра виучка».

Майор Шарафов у розмові з Микитою Родіоновичем поцікавився лише одним:

– Ви не пам’ятаєте, чи не заходив хто-небудь на подвір’я під час вашого перебування у Саткинбая?

– Ні, – впевнено відповів Ожогін.

– А Саткинбай вас не залишав?

– Так, Саткинбай дійсно виходив.