Розділ «Частина друга»

З-за лісу блиснули перші промені сонця. Вони залляли величезну галявину і осяяли групу літаків, розміщених уздовж забетонованої доріжки.

– Прошу, панове! – сказав офіцер в американській формі, що супроводив їх, і пішов до маленького чистенького будиночка, – який стояв віддалік.

В кімнаті була лише одна людина – сержант. Коли друзі зайшли, він підняв зі столу голову, позіхнув і, не встаючи, поздоровкався. Офіцер сказав йому щось по-англійськи і показав на своїх супутників. Той оглянув кожного з ніг до голови і вийшов. Через хвилину почувся рокіт мотора. Він то посилювався, то спадав – літак вирулював на старт.

Сержант, що стояв біля літака, нетерпляче замахав рукою, кваплячи пасажирів. Друзі підійшли до машини разом з офіцером, який першим сів у літак.

Причинилися дверцята. Заревли мотори. Літак затремтів, стоячи на місці, а потім, рвонувшись, помчав уперед по бетонованій доріжці.

– Югославія! – крикнув у вухо Ожогіну офіцер, що супроводив їх.

Ожогін, Грязнов, Ризаматов підсунулися до засклених целулоїдом віконець.

Внизу повільно, ніби їх несла тиха вода, пропливали відроги гір, переліски, шосейна дорога.

Виразно було видно зруйновані мости, далекі об’їзди.

Обабіч доріг чорніли спалені й розбиті танки, перевернуті догори колесами вантажні й легкові автомашини, понівечені гармати.

Льотчик збавив газ. Тепер гул моторів уже не заглушав голосів Попереду, ліворуч, з’явилося місто.

– Белград! – голосно сказав супровідник і повторив: – Белград.

Місто було вже під літаком і вимальовувалося, як на карті, що лежить на столі. Чітко вирізнялися сквери, площі, стара фортеця, місце злиття Сави з Дунаєм.

Літак, швидко втрачаючи висоту і дуже нахилившись набік, зробив півколо над містом. Вулиці його були заповнені людьми. Потім місто сховалося під крилом, літак пішов на посадку і нарешті торкнувся колесами землі.

Впритул до літака під’їхав «б’юїк». Усі четверо сіли в нього: американський офіцер – поруч з водієм, друзі – на задньому сидінні.

Коли машина рушила, офіцер обернувся й попередив:

– Запам’ятайте: ви партизани із загону Бровича.

По вулицях, певно, до центра міста плив суцільний людський потік. Люди були з гвинтівками, ручними кулеметами, автоматами, гранатами; вони несли полотнища, портрети, плакати, червоні прапори. Мелькали постаті жінок, одягнутих у чоловічі костюми. З дорослими йшли діти. Величезне людське море плескотіло, шуміло, співало, раділо. Машини, затиснуті в живому людському морі, ледве-ледве посувалися вздовж вузьких тротуарів.

На площі Терезії – головній площі міста – «б’юїк» зупинився: їхати далі було неможливо.

З репродукторів голосно лилися знайомі радянські мелодії.