Розділ «Частина друга»

Вагнёр очистив доріжки від торішнього гнилого листя, посипав їх жовтим піском і розпушив землю навколо яблунь.

Опівдні до нього на допомогу прийшли друзі. Клумби і грядки були скопані й приведені в порядок.

Увечері з’явився Генріх Фель. Він змарнів, схуд. Коли Микита Родіонович спитав, як йому живеться, Генріх ухилився від відповіді і заговорив на іншу тему. Слідом за ним прийшов Абіх.

За столом під час вечері обмірковували майбутній від’їзд друзів.

– Я гадаю, що й нам тут стирчати нема чого, – заговорив Абіх.

– Тобто як? – здивувався Вагнер.

– Дуже просто. Один будинок і сад не дадуть тобі щастя. Треба йти туди, де буде створюватись дійсно вільна демократична Німеччина.

Гуго зачепив болючу тему. Звичайно, і будинок, і сад, і пам’ять про світлі й важкі дні, проведені тут, ще не можуть дати сили для того, щоб жити. А що, коли Гуго має рацію?

– Я не згоден з Абіхом, – перервав думки старого Фель. – За вільну демократичну Німеччину можна боротись і тут.

До Генріха приєдналися Ожогін і Грязнов.

– Так, можливо, що саме тут ми принесемо більше користі, – погодився Вагнер.

Пізно вночі, коли Ожогін, Грязнов і Ризаматов зайнялися укладанням речей, в мезоніні з’явився Альфред Августович з чемоданом у руці. Він приніс цінності, залишені на зберігання його племінником.

Зав’язалася суперечка. Микита Родіонович категорично відмовився брати золото. Вагнер наполягав.

– Ці цінності належать Росії, – сказав він. – Поверніть їх своїй Батьківщині.

– А що ви скажете племіннику, коли він приїде сюди?

Вагнер похмурнів:

– Мені не важко буде виправдатись арештом і хазяйнуванням у будинку сторонніх людей.

– Все одно, – сказав Ожогін. – Взяти золото ми поки що не можемо. Ми не знаємо, як складуться обставини нашого повернення. А рискувати нам не можна.

Прийшли до висновку, що золото буде надійно сховано в будинку Вагнера і при першій-ліпшій нагоді повернено Радянському Союзу.

Рано-вранці на машині Ожогін, Грязнов і Ризаматов прибули на аеродром.