До міста наближалися американські війська. Вони вже вступили у Кельн.
«Усе розвалюється, і їм тепер не до нас», подумав Микита Родіонович. Однак думка про те, що об’ява в газеті має відношення до їх шефа, примусила Ожогіна погодитися з пропозицією Аліма й піти в особняк.
Біля парадних дверей резиденції Юргенса стояли два камуфльовані лімузини. Це було незвичайно: раніше машини ніколи не затримувалися тут.
Служник, який впустив Ожогіна, здавався розгубленим.
– Ви чули? – спитав він Ожогіна.
Микита Родіонович відповів, що дізнався з газети, але не повірив і прийшов особисто переконатись.
– Смерть нікого і ніколи не обдурює, – багатозначно промовив служник і журно похитав головою. – Ходімо, я вас проведу. Можливо, ви будете потрібні.
Похмурий зал був порожній. З кабінету доносилися стримані голоси. Ожогін постукав у двері. Чоловічий голос дозволив зайти.
Перше, що йому впало у вічі – це_ відкритий стінний сейф, що зіяв наче чорна яма. На підлозі біля нього лежала купа паперів у папках, згортках. Два гестапівці, один з них – уже знайомий друзям майор фохт, хазяйнували в кабінеті. Майор перебирав біля столу пачку якихось паперів, а його колега, сидячи збоку, писав під диктовку. Очевидно, провадився опис паперів.
– А-а, пане Ожогін! – фамільярно звернувся майор до прибулого. – Ви не можете пролити світло на Цю темну історію?
– Я тільки що дізнався про це з газети, – відповів Микита Родіонович.
– Пізнувато, пізнувато… Але краще пізно ніж ніколи.
Ожогін подивився навколо.
– Що трапилося? – звернувся він до майора. – Якщо, звичайно, не секрет.
– Ви знайомі з розташуванням кімнат? – спитав Фохт замість відповіді.
Микита Родіонович ствердно кивнув головою: він бував у Юргенса неодноразово і добре знає його будинок.
– Пройдіть у спальню, – сказав майор, – дружина все розповість, – і чомусь розсміявся.
У спальні Ожогін застав дружину і сина Юргенса. Пані Юргенс підвелася назустріч гостю, а син продовжував сидіти на дивані з книгою в руках.
– Хто б міг сподіватися… – промовила пані Юргенс і затулила обличчя носовою хусточкою. – Хто б міг подумати… Ні, я не переживу. Карла! В мене невистачить сили…
Микита Родіонович посадив жінку в глибоке крісло, сів напроти і подивився на Юргенса-молодшого. Смерть батька, здається, не хвилювала його і не вивела із звичайної колії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 65. Приємного читання.