IX
Старовинний стінний годинник пробив дванадцяту ночі. В ту ж мить пролунав дзвін в іншому кінці кімнати, де містився годинник у різьбленому дерев’яному футлярі.
Кімната нагадувала антикварний магазин.
Усі стіни були завішані картинами в позолочених рамах; на столах, етажерках стояли статуетки з бронзи, фарфору, срібла; за склом шаф видно було кришталевий посуд. Столи, стільці, дивани з високоцінних порід дерева були вкриті інкрустаціями. Частина речей лежала упакованою в ящиках. Господар готувався до евакуації вглиб Німеччини.
Будинок належав Клеберу, відомому німецькому комерсантові, який недавно повернувся з Білорусії і вивіз звідти багато награбованих цінностей. Вже другий місяць жили в цьому будинку Ожогін і Грязнов, проходячи практику в оперативному радіоцентрі.
Микита Родіонович блукав по будинку, викурюючи сигарету за сигаретою.
йому було не зовсім зрозуміло, чого їх тримають тут так довго, коли двотижнева практика в радіоцентрі показала, що він і Грязнов досконало оволоділи професією радиста.
«Неможливо уявити, щоб Юргенс забув про своїх учнів, – думав Ожогін. – Хоч тепер йому, очевидно, не до нас».
Радянська Армія вже вступила на територію Угорщини, Югославії, Чехословаччини і завдавала гітлерівцям нищівних ударів.
Союзні війська розгорнули воєнні дії в Бельгії, Голландії, Західній Німеччині.
Справа наближалася до розв’язки.
«У всякому разі, і наше відрядження, – думав Ожогін, – не було марним витрачанням часу і не пройшло безслідно». Працюючи в радіоцентрі, Ожогін і Грязнов зуміли виявити місцеперебування чотирьох ворожих радистів, які діяли на радянській території. Про це негайно було повідомлено Велику землю.
… Стрілка годинника наближалася до першої. Швидко повинен прийти з радіоцентра Андрій.
Перебуваючи протягом цілого року нерозлучно один і одним, друзі часом не знали, про що поговорити: здавалося, все переказано, переговорено, зрозумілий кожний жест, кожний погляд. А от варто залишитись самому, як охоплює тривога. І нічого, звичайно, особливо нового Андрій не принесе, нічим не втішить, але як можна заснути, не дочекавшись його!
Якось, повернувшись пізно додому, Ожогін побачив, що Андрій не спить.
– Чому не спиш? – спитав він.
– Самому щось не спиться, – відповів Грязнов.
Виходить, і з Андрієм відбувалося те саме.
У місті завили сирени, забахкали зенітки. Микита Родіонович поспішив до вікна. Почувся рокіт моторів. До кімнати вбіг пополотнілий Франц Клебер. Бомбардування викликало у нього припадки малодушності і страху. Заїкаючись, він тремтячими губами промовив пошепки:
– Знову наліт! Що ж будемо робити?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 36. Приємного читання.