Розділ «Частина друга»

Микита Родіонович знизав плечима:

– Гадаю, що байдуже. Ризаматов не дурень і піде з нами. У нього є родичі, які були репресовані, як буржуазні націоналісти…

– Дуже добре! Нехай зайде.

Ожогін покликав Ризаматова до кабінету. Алім зайшов так само спокійно, і догадатись по його обличчю хвилювався він чи ні, було неможливо.

– Сідайте, – запросив Юргенс і, покликавши служника, розпорядився принести пляшку вина.

Алім сидів на дивані з наївним обличчям і з цікавістю розглядав кабінет, чекаючи продовження розмови.

Вино появилося через кілька хвилин. Юргенс наповнив три бокали і запропонував випити за дружбу. Випили.

Юргенс пройшовся по кабінету, зупинився біля Аліма і заговорив:

– Пан Ожогін вважає вас хорошою людиною і хоче, щоб ви були його помічником у тій справі, яку я йому доручив.

– А я не знаю, хто ви, – сміливо промовив Алім фразу, яку заздалегідь підготував.

Юргенс звів брови і стримав посмішку. Поведінка Ризаматова чимсь нагадала йому поведінку Грязнова при першому візиті до нього восени минулого року.

– Я представник німецької військової розвідки, – сказав він. – Це не бентежить вас?

Ризаматов заперечливо похитав головою.

– І чудово. Ви не повинні звертати, уваги на те, що Німеччина зазнає поразки. Тепер це не має великого значення. Не буде націонал-соціалістичної Німеччини – буде інша Німеччина. У нас є міцні й надійні друзі. Я гарантую вам постійну роботу і добру винагороду. Матеріально ви не будете потребувати нічого навіть тоді, коли повернетеся до себе в Радянську Росію. Вам забезпечено добре майбутнє.

– Розумію, – кивнув головою Ризаматов. – Але що я повинен робити?

– Все, що вимагатиме від вас пан Ожогін. Ви будете безпосередньо зв’язані з ним.

Алім удавано замислився.

– Не соромтесь, кажіть правду, – підбадьорював його Юргенс.

Алім продовжував мовчати.

– Ну?