– Так, набридли, – погодився Микита Родіонович. – Он того, рябого, що сидить біля вікна, я бачу щодня… Ти не озирайся, – попередив він Андрія. – Він посміхається і, мабуть, збирається підійти до нас.
Низький огрядний чоловік у сорочці з штучного шовку щось шепнув сусіду, встав з місця і попрямував до друзів. У цей час подали пиво і бутерброди. Незнайомий підійшов до столика і, присунувши вільний стілець, сів поруч з Ожогіним. Обличчя його було дуже спотворене віспою.
– Є справа, – сказав він замість привітання і поклав свою велику, густо порослу волоссям руку на руку Ожогіна.
– Будь ласка, – з цікавістю і здивуванням дивлячись на незнайомого, сказав Микита Родіонович.
– Можу влаштувати невелику партію гаванських сигар. Долари є?
Микита Родіонович заперечливо похитав головою, стримуючи посмішку.
– Фунти?
– Теж немає, – відповів Ожогін.
– Радянські карбованці? – вже пошепки спитав рябий.
– А цих тим більше.
– Жаль. Дуже жаль, – сказав незнайомий, скрушно похитавши головою. – Сигари справжні, без підробки. А що вас цікавить? – спитав він, ковтнувши повітря.
– Поки що нічого, – відповів Микита Родіонович, вже не стримуючи посмішки.
– Розумію… – Рябий багатозначно підморгнув. – Розумію, – і, потиснувши руку Ожогіну, встав і відійшов.
Що він зрозумів, друзі так і не усвідомили.
За сусіднім столом ішов торг за два ящики анілінових фарб.
– Ну й товариство! – тихо сказав Грязнов, нервово поводячи плечем.
– Нічого, звикнемо, Андрію.
Допивши пиво і поклавши на стіл гроші, друзі вийшли.
… По тротуару біля готелю прогулювалася дружина Моллера. Три хлопчики і три дівчинки йшли слідом за матір’ю попарно, взявшись за руки.
На привітання Ожогіна і Грязнова пані Моллер відповіла ледве помітним нахилом голови.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 9. Приємного читання.